Правила 190

СТ 190 ТК РФ.

Правила внутреннего трудового распорядка утверждаются работодателем с учетом мнения
представительного органа работников в порядке, установленном статьей 372 настоящего Кодекса
для принятия локальных нормативных актов.

Правила внутреннего трудового распорядка, как правило, являются приложением к
коллективному договору.

Комментарий к Ст. 190 Трудового кодекса РФ

1. Работодатель самостоятельно разрабатывает проект правил внутреннего трудового распорядка, исходя из оценки целесообразности включения в него тех или иных норм. Он также самостоятельно определяет необходимость конкретизации положений законодательства посредством локального правового регулирования отношений с работниками.

2. После подготовки проекта правил внутреннего трудового распорядка работодатель обязан в сроки, определяемые самостоятельно, передать его в представительный орган работников организации в целях выявления и учета его мнения. Таким выборным органом могут быть комитет первичной профсоюзной организации или иные представители, избираемые работниками (см. ст. ст. 29, 31 ТК РФ и комментарии к ним).

3. Трудовой кодекс устанавливает, что правила внутреннего трудового распорядка, как правило, являются приложением к коллективному договору. Правила внутреннего трудового распорядка могут и не являться приложением к коллективному договору.

Фабула судового акту: Судова палата у господарських справах Верховного Суду України погодилась з рішення Господарського суду Полтавської області у справі за позовом комунального підприємства до фізичної особи — підприємця про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладенні договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення.

Відповідач є власником магазину, що приєднаний до систем водопостачання і водовідведення, а позивач, — єдиним виробником послуг із централізованого водопостачання та водовідведення на території міста для усіх категорій споживачів, приєднаних до комунальних систем централізованого водопостачання.

Спірні правовідносини виникли стосовно редакції пункту відповідного договору та додатку до нього, якими комунальне підприємство пропонувало метод визначення об’єму стічних вод, що надходять до систем водовідведення.

Суд першої інстанції, оцінивши аргументи позивача, дійшов висновку, що у разі відсутності засобів обліку стічних вод обчислення об’єму стічних вод залежно від визначення обсягів дощових, талих стічних вод, що потрапили до системи каналізації з площі території об’єкту, не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання.

визначено, що укладення між підприємством водопостачання та споживачем договору на надання послуг з водопостачання є обов’язковим. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

У пункті 5.29 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, (наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27.06.08 року № 190) наведено вичерпний перелік методів здійснення обліку стічних вод за відсутності засобів їх обліку, який розширеному тлумаченню не підлягає, тобто позивач у цьому договорі міг би передбачити перелік методів визначення кількості стічних вод у межах, визначених підпунктами 1-5 пункту 5.29 Правил № 190.

Аналізуйте судовий акт:

Несправедливі умови договору, це умови які призводять до істотного дисбалансу між договірними права та обов’язками сторін та є підставою для визнання такого договору недійсним (ВСУ від 8 червня 2016 р. у справі № 6-330цс16)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого суддів:Берднік І.С., Барбари В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., —

за участю представника:

комунального підприємства «Лубни-водоканал» Лубенської міської ради — Гусаковської Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою фізичної особи — підприємця ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 917/164/15 за позовом комунального підприємства «Лубни-водоканал» Лубенської міської ради до фізичної особи — підприємця ОСОБА_8 про укладення договору,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року комунальне підприємство «Лубни-водоканал» Лубенської міської ради (далі — КП «Лубни-водоканал») звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи — підприємця (далі — ФОП) ОСОБА_8 про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладенні договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення від 1 січня 2015 року № 424 (далі — договір № 424), та просило викласти пункт 13.1 цього договору в такій редакції: «13.1 Об’єм стічних вод, що надходять до систем водовідведення Виконавця, визначається за показниками приладів і засобів обліку стічних вод, а при їх відсутності визначається наступним чином:

— за кількістю води питної, що надходить із систем централізованого питного водопостачання та інших джерел водопостачання (свердловина, річка, озеро, тощо),

— відповідно до пункту 4.10 наказу Мінжитлокомунгоспу від 27 червня 2008 року № 190 щодо визначення обсягів дощових, талих стічних вод, що потрапили до системи каналізації з площі території, яка визначена в додатку № 4 до договору.»

Викласти в редакції позивача додаток № 4 до договору № 424, згідно якого обсяги водовідведення на скид дощових стічних вод до системи каналізації м. Лубнів розрахункові, згідно з площею земельної ділянки абонента за видом поверхні; площа, з якої здійснюється скид дощових і талих вод становить 0,0125 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за пропозицією позивача укласти договір № 424 з додатками №№ 1, 2, 3, 4 відповідач підписав цей договір з протоколом розбіжностей щодо редакції пункту 13.1 договору, а додаток № 4 взагалі не підписав.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14 квітня 2015 року в позові відмовлено.

Відмовляючи КП «Лубни-водоканал» у задоволенні позовних вимог про урегулюваня розбіжностей при укладенні договору № 424, суд першої інстанції виходив із того, що у разі відсутності засобів обліку стічних вод обчислення об’єму стічних вод за правилами пункту 4.10 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (далі — Правила № 190), не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 7 липня 2015 року рішення Господарського суду Полтавської області від 14 квітня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_8 на користь КП «Лубни-водоканал» судовий збір у сумі 1 827,00 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що запропонована позивачем редакція пункту 13.1 договору № 424 та додатку № 4 до нього відповідає положенням пунктів 4.10-4.13 Правил № 190, якими встановлено порядок вимірювання об’єму стічних вод, що неорганізовано потрапляють до мереж водовідведення споживачів (дощів, сніготанення, тощо), оскільки не суперечить способу визначення об’єму стічних вод на підставі замірів їх кількості, що надходить до мережі водовідведення.

Вищий господарський суд України постановою від 24 лютого 2016 року залишив без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 7 липня 2015 року.

При цьому Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову та зауважив, що відповідно до пункту 4.10 Правил № 190 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) додатковий об’єм стічних вод, які неорганізовано потрапляють у періоди дощів і сніготанення до мереж водовідведення споживачів або через зливоприймачі та колодязі на мережах водовідведення, які розташовані на території споживачів, у мережі водовідведення виробника, приймається на підставі результатів відповідних досліджень. У разі відсутності таких результатів додатковий об’єм стічних вод визначається при загальносплавній системі водовідведення — відповідно до площі території, що займає споживач, за нормами ДСТУ 3013-95, за визначеної формулою, за якою розраховується загальний об’єм дощових вод, що стікають з території водозабірних басейнів.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24 лютого 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 статті (далі — ) ФОП ОСОБА_8, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень пунктів 4.10-4.13 Правил № 190 у правовідносинах стосовно розрахунку об’єму стічних вод при укладенні договору на надання послуг із централізованого питного водопостачання і водовідведення, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, та посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 24 лютого 2016 року та вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування своїх доводів ФОП ОСОБА_8 долучив до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року у справі № 917/285/15 та копії постанов Верховного Суду України від 29 листопада 2010 року у справі № 3-38гс10, від 29 квітня 2014 року у справі № 3-13гс14.

У постанові від 13 жовтня 2015 року у справі № 917/285/15 Вищий господарський суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про викладення пункту 13.1 договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення в редакції позивача, оскільки запропонований позивачем порядок розрахунку об’єму поверхневих стічних вод згідно з пунктом 4.10 Правил № 190 не може застосовуватися у відносинах, які виникли між сторонами, з огляду на те, що у пункті 5.29 Правил № 190 наведено вичерпний перелік методів здійснення обліку стічних вод за відсутності засобів їх обліку, який розширеному тлумаченню не підлягає, тобто позивач (КП «Лубни-водоканал») у цьому договорі може передбачити перелік методів визначення кількості стічних вод у межах, визначених підпунктами 1-5 пункту 5.29 Правил № 190.

У постановах від 29 листопада 2010 року № 3-38гс10 та від 29 квітня 2014 року у справі № 3-13гс14 Верховний Суд України зазначив, що у пункті 5.29 Правил № 190 наведено вичерпний перелік способів визначення кількості стічних вод, який розширеному тлумаченню не підлягає. Визначення у договорі об’єму стічних вод в інший спосіб не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява ФОП ОСОБА_8 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статуту КП «Лубни-водоканал» зазначене підприємство створено Лубенською міською радою з метою задоволення міських і суспільних потреб шляхом систематичного здійснення діяльності з надання послуг з водопостачання та водовідведення.

З 1 травня 2010 року КП «Лубни-водоканал» — єдиний виробник послуг із централізованого водопостачання та водовідведення на території м. Лубнів для усіх категорій споживачів, приєднаних до комунальних систем централізованого водопостачання.

ФОП ОСОБА_8 (споживач) є власником магазину в АДРЕСА_1), що приєднаний до систем водопостачання і водовідведення.

КП «Лубни-водоканал» (виконавець) звернулося до ФОП ОСОБА_8 із пропозицією укласти договір № 424 з додатками № № 1, 2, 3, 4.

ФОП ОСОБА_8 підписав договір № 424 з протоколом розбіжностей, додатки №№ 1, 2, 3 підписав без зауважень, додаток № 4 не підписав.

Спірні правовідносини виникли стосовно редакції пункту 13.1 договору № 424 та додатку № 4 до нього. КП «Лубни-водоканал» при зверненні з позовом до Господарського суду Полтавської області просило врегулювати розбіжності у договорі № 424, а саме, пункт 13.1 викласти у такій редакції: «13.1 Об’єм стічних вод, що надходять до систем водовідведення Виконавця, визначається за показниками приладів і засобів обліку стічних вод, а при їх відсутності визначається наступним чином:

— за кількістю води питної, що надходить із систем централізованого питного водопостачання та інших джерел водопостачання (свердловина, річка, озеро, тощо),

— відповідно до пункту 4.10 наказу Мінжитлокомунгоспу від 27 червня 2008 року № 190 щодо визначення обсягів дощових, талих стічних вод, що потрапили до системи каналізації з площі території, яка визначена в додатку № 4 до Договору».

Додаток № 4 викласти в редакції позивача.

У додатку № 4 до договору № 424 зазначено, що обсяги водовідведення на скид дощових стічних вод до системи каналізації м. Лубнів розрахункові, згідно з площею земельної ділянки абонента за видом поверхні; сторонами досягнуто згоди, що площа, з якої здійснюється скид дощових і талих, вод становить 0,0125 га.

Відповідач у протоколі розбіжностей від 14 січня 2015 року запропонував виключити абзац 2 пункту 13.1 договору № 424 та додаток № 4.

(далі — Закон) визначено, що державна політика у сфері питної води та питного водопостачання будується на принципах державного управління і регулювання відносин у сфері питної води та питного водопостачання, додержання єдиних правил, норм і стандартів усіма суб’єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання.

Згідно зі укладення між підприємством водопостачання та споживачем договору на надання послуг з водопостачання є обов’язковим. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила № 190), які визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.

Відповідно до пункту 5.1 Правил № 190 користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктах України облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Згідно з пунктом 3.14 Правил № 190 у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж центрального водопостачання та з інших джерел.

Пунктом 5.29 Правил № 190 встановлено, що у разі відсутності засобів обліку стічних вод їх облік здійснюється такими методами:

1) за допомогою засобів обліку на водозаборах;

2) за паспортною продуктивністю насосів на водозаборах;

3) за паспортним дебітом усіх свердловин та проектною потужністю поверхневого водозабору;

4) на підставі витрат води на технологічні потреби;

5) на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мереж водовідведення.

Метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками.

Якщо кількість стічних вод визначається одним із методів, зазначених у цьому пункті Правил, що зафіксовано договором або двостороннім актом між виробником і споживачем на обумовлений термін, то споживач протягом цього терміну може не надавати виробнику таких даних.

Наведена норма Правил № 190 містить вичерпний перелік способів визначення кількості стічних вод, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, визначення у договорі № 424 об’єму стічних вод у спосіб, запропонований позивачем, не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання.

У справі, яка розглядається, такого ж висновку дійшов Господарський суд Полтавської області у рішенні від 14 квітня 2015 року.

Втім, зазначене не було враховано ні Харківським апеляційним господарським судом у постанові від 7 липня 2015 року, ні Вищим господарським судом в постанові від 24 лютого 2016 року, у зв’язку з чим висновки цих судів про обґрунтованість заявлених КП «Лубни-водоканал» позовних вимог є помилковими.

За таких обставин постанову Вищого господарського суду України від 24 лютого 2016 року і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 7 липня 2015 року слід скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального права та залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 14 квітня 2015 року.

Відповідно у разі зміни судового рішення без передачі справи на новий розгляд Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони.

Ураховуючи наведені вище вимоги процесуального на КП «Лубни-водоканал» покладається сплачений ФОП ОСОБА_8 судовий збір у розмірі 3 045,00 грн (у тому числі: 1 461,60 грн — судовий збір, сплачений ФОП ОСОБА_8 за подання касаційної скарги, та

1 583,40 грн — судовий збір, сплачений ФОП ОСОБА_8 за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України).

Керуючись статтями , , , , , , , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву фізичної особи — підприємця ОСОБА_9 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 24 лютого 2016 року і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 7 липня 2015 року у справі № 917/164/15 скасувати.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 14 квітня 2015 року залишити в силі.

код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 3 045,00 грн (три тисячі сорок п’ять гривень) судового збору.

Видачу наказу доручити Господарському суду Полтавської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті .

Головуючий І.С. Берднік

судді: В.П. Барбара

А.А. Ємець

Т.Є Жайворонок

П.І. Колесник

О.І. Потильчак

Новая редакция Ст. 190 ТК РФ

Правила внутреннего трудового распорядка утверждаются работодателем с учетом мнения представительного органа работников в порядке, установленном статьей 372 настоящего Кодекса для принятия локальных нормативных актов.

Правила внутреннего трудового распорядка, как правило, являются приложением к коллективному договору.

Комментарий к Статье 190 ТК РФ

Правила внутреннего распорядка утверждаются работодателем с учетом мнения профсоюза. Так сказано в статье 190 Трудового кодекса РФ.

Другой комментарий к Ст. 190 Трудового кодекса Российской Федерации

1. В соответствии с установленным порядком работодатель самостоятельно разрабатывает проект правил внутреннего трудового распорядка исходя из оценки целесообразности включения в него тех или иных норм. Работодатель также самостоятельно определяет необходимость конкретизации положений законодательства посредством локального правового регулирования отношений с работниками.

2. После подготовки проекта правил внутреннего трудового распорядка работодатель обязан в сроки, определяемые самостоятельно, передать его в представительный орган работников организации в целях выявления и учета его мнения. Таким выборным органом может быть комитет первичной профсоюзной организации или иные представители, избираемые работниками. Работники самостоятельно формируют представительный орган в случае, если профсоюзная организация отсутствует или объединяет менее половины работников (см. ст. ст. 29 и 31 ТК РФ и комментарий к ним).

3. Если интересы работников представляет выборный орган первичной профсоюзной организации, то его отношения с работодателем регулируются положениями ст. 372 ТК РФ (см. комментарий к ней). Если интересы работников представляет иной представительный орган, то процедура и сроки подачи работодателем проекта правил внутреннего трудового распорядка устанавливаются им совместно с данным органом. В последнем случае целесообразно применять по аналогии положения ст. 372 ТК РФ.

4. Закон устанавливает, что правила внутреннего трудового распорядка в основном являются приложением к коллективному договору. Вместе с тем можно использовать и формулу, когда правила внутреннего трудового распорядка не будут являться приложением к коллективному договору. Целесообразность такого подхода обусловлена существенными различиями в процедуре принятия названных актов, ограниченным сроком действия коллективного договора, различающимися процедурами разрешения разногласий и споров, которые могут возникнуть между работодателем и работниками. Поэтому формальное объединение коллективного договора и правил внутреннего трудового распорядка может привести к необоснованной конкуренции в применении норм законодательства.

Правила 190

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *